Не так давно франшизі Tales від японців з Namco стукнуло 25 років. Солідний термін для серії, чиє народження припало на часи розквіту таких гігантів, як Final Fantasy та Dragon Quest. Конкуренція на терені рольових ігор у Японії ніколи не стихала, а тоді, в далекому 1995 році, закипала немов брага в самогонному апараті на тлі виходу першої PlayStation. Тим не менш, серії вдалося вижити, накопичити в арсеналі півтора десятки номерних частин, безліч спін-оффів, аніме за мотивами і, що найголовніше, завоювати армію фанатів по всій земній кулі.

Міжпланетне кріпацтво

Нас зустрічає протагоніст Алфен, який змушений працювати за шматок хліба у трудовому таборі одного з найпосушливіших регіонів планети Дану — Келаглії. Як з’ясовується, він навіть не пам’ятає власного імені, а його обличчя закриває залізна маска. Згодом ми дізнаємося справжні причини цих перетворень, які не так прості, як здаються спершу, але починає герой фактично з чистого листа.

З одного боку, ми разом з ним пізнаємо світ і оточення, а з іншого — спостерігаємо формування його як особистості. Поворотним моментом стає визвольна операція повстанців, де Алфен бачить шанс вирватися з полону. Разом із новими товаришами він буквально прорубує собі шлях на волю і вступає до нових братів зі зброї. З цього моменту починається тернистий шлях загадкового мандрівника в масці, повний знайомств, зрад, смертей, важливих рішень та несподіваних подій.

Загалом вся історія розгоряється через те, що прибульці з високорозвиненої планети Рени окупували багату на ресурси планету Дану, поневоливши її мешканців з метою викачування особливої ​​енергії. Ось уже триста років вона використовується для живлення своєрідних генераторів астральної енергії. Ними є ядро, яке випромінює частинки одного з п’яти стихійних елементів — вогню, води, повітря, землі та світла.

Хотілося б одразу похвалити авторів за чітко структурований лор та пов’язані з наративом аспекти. У минулих іграх серії мимоволі можна було заплутатися у численних формулюваннях, що стрибають від одного епізоду до іншого. Тут же все застосовується послідовно і розкладається по поличках під час оповіді. Включно з деякими питаннями, які так чи інакше пізніше будуть пояснені, коли ви зможете усвідомити повну картину того, що відбувається.

Загалом у Tales of Arise є шість основних персонажів. Першою  Алфен завербує таємничу Шіон, потім чарівницю Рінвелл, майстра бойових мистецтв Лоу, а також лицарку Кісару та вельможу Дохаліма. Це просто неймовірно, наскільки збалансовану партію як у бойовому сенсі, так і в плані відносин вдастся тут зібрати. При цьому, на відміну від минулих частин, без зайво одіозних персонажів. Це логічне рішення авторів, яке виходить із серйозного характеру сценарію, де немає місця надмірної комічності. Хоча, безумовно, жарти та розслаблюючі бесіди тут зустрічаються, і не так вже й рідко. Коли це доречно – похмура атмосфера розбавляється курйозними подіями.

Оповідання передається через мікс із катсцен на рушії, діалогів, стилізованих під мангу з панелями, та аніме-заставок від студії Ufotable. Звичайно, всі важливі події озвучені, і навіть частина сторонніх діалогів, але, на жаль, не всі. Очевидно, розробники зіткнулися з бюджетними обмеженнями.

Бенкет для пальців та очей

Ігроладний цикл Tales of Arise нічого надприродного не пропонує: ступаємо на землю чергового королівства, б’ємо мобів, збираємо всілякий мотлох, виконуємо одноклітинні побічки і накопичуємо сили перед рейдом у замок злого Лорда. Вбиваємо поганця, дивимося кат-сцени, співпереживаємо героям, що біжать від привидів минулого, і повторюємо по-новій.

Світ, як водиться у зразкових JRPG, умовно відкритий (бо під словом «світ» мається на увазі набір коридорів між бойовими аренами). Пересуватися тісними локаціями, заселеними агресивною фауною, можна як душі завгодно. Варто мати на увазі, що половина переходів між картами буде заблокована за сюжетом, а на доступних для дослідження просторах немає нічого, крім бійок і монотонного збирання грибочків та ягідок.

До речі, розкиданий усюди лут знадобиться у господарстві. Зі знайдених інгредієнтів можна буде зробити смачну вечерю під час привалу (з додатком до характеристик, звичайно ж). Руда та шкіри звірят підуть на крафт зачарованих амулетів, броні та зброї.

Також під час сюжету Алфен навчиться рибалити і навіть обзаведеться фермою, де можна вирощувати худобу. Для більшого щастя тільки покатушок на Регалії не вистачає, їй Богу.

Відразу прояснимо один важливий момент: Tales of Arise – гра не про грінд. Тільки якщо ви не є ідейним мисливцем за ачівками або не граєте на найвищій складності. Все, що стосується прогресії та «левелів-апів», продумано з розумом.

Якщо геймер пристосується до тутешньої бойовки і візьме за звичку завчасно закуповуватися розхідниками, то більшість сюжетних івентів вдасться пробігти мало не нахрапом. Труднощі викликатимуть, хіба що Лорди або особливо товсті монстри, що мешкають на просторах Дани в одиничному екземплярі. Такі собі міні-боси, з яких випадає рідкісна спорядження та інгредієнти. У кожного особлива модель поведінки та купа резистів на всі випадки життя, так що високорівневі противники вимагають делікатного підходу та наявності похідної сумки, забитої корисними запасами.

Так, ви все правильно зрозуміли. Ми нарешті перейшли до головного – до бойової системи. Якщо справа запахло гасом, то загін гравця замикають на круглій арені зі злими тварюками, після чого починається бій у реальному часі. Спочатку може здатися, що тутешні бійки – всього лише бездумне заклікування, але перший міні-бос, що попався на шляху, змусить вас одуматися. Кожен із персонажів має низку пасивних та активних навичок, які дозволяють не тільки роздавати тумаків за допомогою зброї, а й накладати стихійні ефекти або, скажімо, швидше відновлюватись після низки потужних атак.

Самий сік криється в системі лікування та ультимативних атаках. Показника мани як такого в Tales of Arise немає, проте наша команда має певну кількість очок зцілення. Вони витрачаються на лікування героїв, зняття негативних ефектів і воскресіння загиблих у бою товаришів. Такі заклинання жеруть багато і використовуються часто, а тому гравець в терміновому порядку вчиться підходити до кожної битви з холодним розрахунком. Очки лікування можна відновити або за допомогою розхідника, або у спеціально відведеній зоні відпочинку, так що серед умовного данжу особливо не розгуляєшся.

Крім того, ультимативна зброя головного героя, вогненний меч з астральної енергії, забирає здоров’я за використання, а тому необхідно прораховувати момент для заподіяння критичної шкоди. Суператаки союзників виконують цілком конкретні функції: збити супостата, що літає, перервати каст заклинання або пробити броню. Більше того, в грі є гнучка система налаштування стратегій: в цьому меню можна змінювати патерни поведінки комп’ютерних партнерів. Вони можуть ломитися напролом, економити очки зцілення, вести збалансований бій або зовсім триматися осторонь, ліниво відстрілюючись із тилу. Приємно й те, що незалежно від обраної стратегії напарники поводяться адекватно і справді приносять користь у битві. Не забуваємо і про те, що в будь-який момент часу ми вільні поміняти розкладку наявних навичок, стратегію або можемо взяти контроль над іншим персонажем, не побоюючись того, що якийсь лютий «танк» відразу загнеться без нашого чуйного керування.

Як би це смішно не звучало, але назва виявилася пророчою. Серія переродилася у новому вигляді. Ми отримали найкращу частину Tales of, де автори зуміли поєднати багаторічний досвід праці із новими ідеями. При цьому зросла якість оповідання, опрацювання персонажів, глибина бойової системи та візуальна складова. Усі механіки та інтерфейс гранично наочні та доброзичливі до гравця будь-якого рівня.

Іноді фанати жартують, що проекти серії Tales існують у двох агрегатних станах: або «прикольний ігролад і нудний сюжет», або «незграбні бої та класна історія». Третього не дано. Точніше, було не дано до релізу Tales of Arise.